Казкотерапія. Казка реального клієнта
Казкотерапія – це лікування казкою. Казкою можна лікувати як дорослих, так і дітей.
Складаючи казку, ви зможете прожити якусь травматичну історію з вашого життя, часто це відбувається несвідомо, тобто допомагаючи героям саме вашої казки, ви лікуєте себе.
Нижче наведена справжня казка клієнта, який живе в постійних образах на близьких і друзів. Клієнт у казці поки що не знайшов виходу з образ, він тільки побачив подальшу перспективу постійних негативних почуттів, але й це вже чимало.
КАЗКА ПРО ОЛЯЛЬКУ
(Публікується з дозволу клієнта)
Жив собі Олялька. Це був тямущий чудик, який жив у маленькому помаранчевому будиночку. Він мав багато друзів, він зі всіма грав, але іноді йому здавалося, що друзі мало приділяють йому уваги. Тоді в нього вилазили колючки, як у їжачка. Він робився страшним і неприємним. Оляльці хотілося, щоб у цей момент друзі шкодували про те, що мало приділяли йому уваги, плакали й жалібно вибачалися, але чомусь усі над цим сміялися. Щоразу Олялька ставав все страшнішим від образи, але, як і раніше, його ніхто не боявся.
Але якось до їхнього міста приїхала нова дівчинка Приспівочка, вона прийшла в гості до Оляльки разом з усіма й випадково пожартувала з нього. Він образився й випустив колючки. Приспівочка страшенно злякалася й перетворилася на камінь. Колись її мамі чаклунка сказала, що її не можна лякати, інакше вона скам’яніє. Так і сталося.
Спочатку всі сміялися, вважаючи, що Приспівочка так жартує, але потім усі зрозуміли, що справа серйозна. Найбільше переживав Олялька. Ось чим закінчилися його образи. Тепер треба було щось робити.
Наступного дня Олялька взяв сумку, написав друзям записку й вирушив у дорогу. Він не знав, куди йти, вирішив іти туди, куди ноги ведуть.
Так він йшов 10 днів, дорогою йому ніхто не зустрічався, Олялька вирішив, що вже час повертатися додому, але в ту мить він почув страшний гуркіт. В Оляльки від страху почали вилазити колючки, але він вчасно їх стримав. Назустріч йому вийшло чудовисько, воно було таке важке, що земля під ним тремтіла. Чудовисько двісті років не бачило людей і дуже зраділо.
Воно спробувало обійняти Оляльку, але в того від страху затремтіли ноги. Чудовисько побачило це й сказало:
– Добридень, моя перша людино за 200 років! Я не знаю, хто ти, але радий тебе бачити.
Олялька нарешті подолав переляк і заговорив:
– Через мої образи постраждала невинна істота, дівчинка Приспівочка, вона скам’яніла від переляку.
– Що я чую? Це моїй дочці чаклунка сказала, що її не можна лякати. Я поспішав до неї, я не бачив її 200 років, а з твоєї милості вона скам’яніла. Я тебе розірву на частини за те, що ти з нею зробив.
Чудовисько розлютилося й спробувало кинутися на Оляльку. Але Олялька встиг заговорити:
– Якщо ти мене вб’єш, то ніколи не знайдеш своєї дочки.
– Ти маєш рацію, – заспокоїлося чудовисько, – підемо шукати того, хто нам допоможе.
Йшли вони 3 дні, Олялька провалився в яму, а там була купа розбійників, вони хотіли його з’їсти, але Олялька викинув колючки, розбійники злякалися й Олялька зміг від них втекти. А чудовисько в цей час підслухало розмову двох ворон, які несли чудозасіб від переляку. Їхнє вороненя налякала лисиця, і воно скам’яніло, а ворони знайшли цей засіб і несли його додому.
Чудовисько розповіло Оляльці про воронів, Олялька пішов до них і розповів свою сумну історію. Ворони зглянулися й відлили трохи чудозасобу для Приспівочки.
Олялька з чудовиськом поспішили до Приспівочки. І тут чудовисько різко зупинилося й заплакало:
– Як же я покажуся дочці в зачарованому вигляді? Вона ж одразу злякається і знову скам’яніє.
У цей момент чудовисько перетворилося на людину, яка була розгубленою.
– Тепер я зрозумів, що означали слова чаклунки: «Ти повернеш собі образ людський, коли почуватимешся як людина, а не як чудовисько». Мої сльози повернули мій колишній вигляд.
Олялька дуже зрадів, і вони поспішили додому до Приспівочки.
Зайшовши до хати, Олялька збризнув Приспівочку краплями, і тієї ж миті Приспівочка впізнала батька, обійняла його, заплакала, кинулася цілувати Оляльку й дякувати йому за те, що він знайшов її батька. Ніколи ще Оляльці не було так приємно слухати подяку. Його душа співала, а голки кудись зникли, наче їх і не було.